Зростаючи у вдячності
Чи хотіли б ви мати більш глибоке почуття подяки? Джордж Герберт, британський поет сімнадцятого століття, заохочує своїх читачів йти до мети, яка записана в його вірші “Вдячність”: “Хоча Ти дав мені так багато, прошу про ще одне – вдячне серце”.
Сила молитви
Одного дня, коли я була дуже стурбована добробутом однієї з моїх близьких подруг, я знайшла підбадьорення в Старому Заповіті в історії Самуїла, мудрого лідера Ізраїльтян. Читаючи, як Самуїл заступався за народ Божий, коли вони дивилися в очі проблемам, моє рішення молитися за того, кого люблю, зміцнилося.
Дотримуватися єдності
Я ріс в 1950-х роках і ніколи не піддавав сумніву питання расизму та дискримінації, які пронизували щоденне життя міста, в якому я жив. В школах, ресторанах, громадському транспорті, спальних районах люди з різними відтінками шкіри були відокремлені.
Знати й любити
“Любить Ісус мене, так вчить Біблія мене” − це істина з однієї старої християнської пісні, яку часто співають діти. Слова пісні, яку написала Анна Ворнер у 1800-х роках, ніжно стверджують про наші стосунки з Господом Ісусом Христом: ми знаємо, що ми улюблені.
Сердитий Бог?
Вивчаючи в коледжі грецьку та римську міфологію, я була дуже здивована, як швидко змінювався настрій богів, як швидко вони роздратовувались та гнівались. Життя людей, на яких був направлений їхній гнів, було понівечено через примху богів.
Вміння вписатися
Лі – старанний і надійний працівник банку. Дуже часто він почуває себе білою вороною через свою віру. Наприклад, він залишає кімнату для відпочинку, якщо хтось заводить недоречну розмову. Під час вивчення Біблії у малій групі він поділився зі своїми друзями: “Я боюся, що втрачаю можливості для свого просування на роботі через те, що я не підходжу їм”.
Що всередині?
“А ти хочеш побачити що там всередині?” – запитала мене подруга, коли я похвалила старомодну ляльку з тканини, яку своїми маленькими рученятками тримала її донька. Будучи дуже допитливою по своїй природі, я погодилася, бо мені дуже кортіло дізнатися, що ж всередині. Вона повернула ляльку обличчям вниз і розстібнула пришиту блискавку. Зсередини Емілі обережно дістала свій скарб: ляльку з тканини, яку вона мала та любила в роки свого дитинства більш ніж двадцять років тому. “Зовнішня” лялька була просто оболонкою без цього внутрішнього стержня, який надавав їй силу та форму.
Виховуючи серце слуги
Це був важкий день на роботі. Коли я приїхав додому, прийшов час почати “іншу” роботу: бути гарним батьком. Привітання дружини та дітей згодом перейшли в запитання та прохання: “Татку, що на вечерю?”, “Татку, можеш принести води?”, “Татку, ми пограємо у футбол?”